ПРАВОПИСНІ ХИТАННЯ У ВИДАННЯХ «ЧОМУ МИ ХОЧЕМО САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ?» СТЕПАНА РУДНИЦЬКОГО 1916 І 1917 РОКІВ

Анотація

У статті виконано порівняльний аналіз правописних хитань у чотирьох публіцистичних працях Степана Рудницького: у двох виданнях «Чому ми хочемо самостійної України?» (за 1916 і за вересень 1917) і двох виданнях «Якої нам треба самостійної України?» (за травень і липень 1917). Вибрані об’єкти становлять показовий випадок близьких у часі й за походженням текстів, даючи змогу простежити не лише окремі правописні відмінності, а й послідовність авторських або редакторських рішень. Головні риси першотвору 1916 року розбито на чотири групи: перша охоплює прямі відповідності нормі, друга – діалектні явища, третя – відступи, а четверта зосереджує увагу на тих ознаках, що підтверджують зсув західноукраїнської природи мови твору в бік спільної української. Поставивши завдання виконати структурний аналіз найпершого видання та визначити його відповідність «Граматиці руської мови» Степана Смаль-Стоцького й Федора Ґартнера (1914), ми встановили належність мови твору до західного варіанта української літературної мови. Виявлені хитання тут проявляються передусім на правописному рівні (наприклад, подвоєння приголосних в іменниках на зразок «робленє» і «робленнє», «корінє» і «коріннє», непослідовне вживання апострофа, написання і разом, і окремо часток «що», «небудь», «ж»). Варіативність підтверджено також на лексичному і фонетичному рівнях. Друге видання за вересень 1917 року, зберігаючи стиль попереднього, висвітлює цілеспрямовані, хоч і не завжди послідовні, правки, які вимальовують тенденцію подовжувати «-н-» до «-нн-» в іменниках середнього роду другої відміни й звужувати вживання фонеми [ґ] в запозиченнях. Розбір двох видань брошури «Якої нам треба самостійної України?» підтвердив їхню спадкоємність зі стилем «Чому ми хочемо самостійної України?» і водночас висвітлив нові зміни, доти не засвідчені, найяскравіша з яких – написання назви «Європа» замість «Европа». У підсумку зроблено висновок, що виявлені хитання відбивають строкату картину співіснування норми та узусу в публіцистичному письмі й показують ширші закономірності зближення регіональних варіантів української літературної мови на початку ХХ століття. Випадки невідповідности додатково підкріплюють тезу про несуворе додержання затвердженого правопису серед українських кіл в Австро-Угорщині на початку ХХ століття.