СЕМАНТИКА І ПРАВОПИС МІНІМАЛЬНИХ СТІЙКИХ ВИРАЗІВ У «СЛОВАРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» Б. ГРІНЧЕНКА

Анотація

У статті розглянуто роль пам’ятки української лексикографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. «Словарь української мови» Бориса Грінченка як важливого джерела вивчення лексико-фразеологічної будови української літературної та живої народної мови минулих століть, зокрема фразеологізмів різної семантики, будови, жанрів, які використовують і сучасні мовці. Наголошено, що праця має ознаки фразеологічного різновиду лінгвістичних словників. Предметом аналізу стали понад 500 стійких виразів мінімальної будови (1–2 службове слово та одне повнозначне), що введені до складу фразеології на основі широкого її розуміння, мають цілісне значення, стійкий, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність. Особливу увагу приділено зворотам, які відсутні у сучасних фразеологічних словниках, шляхам їх виникнення і побутування. Розкрито особливості розташування сталих виразів у словникових статтях реєстрових слів. Виокремлено й охарактеризовано тематичні групи цих одиниць, що представляють господарську діяльність, традиції та звичаї, побутову, будівельну, військову сфери, зберігають унікальну мовно-культурну спадщину українців і відображають різні аспекти народного буття. У результаті аналізу фактичного матеріалу встановлено особливості компонентного складу усталених структур – наявність архаїзмів і діалектних слів. Засвідчено здатність стійких виразів мінімальної структури до варіативності та синонімії на рівні внутрішніх зв’язків. Зіставлено правопис досліджуваних одиниць у пам’ятці та сучасних словниках.