СИСТЕМНІ ВІДНОШЕННЯ ТЕРМІНІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВИХ ПОНЯТЬ

Анотація

У статті досліджено церковно-обрядовий термін як специфічну мовну величину. Описано парадигматичні відношення між терміноодиницями, що поєднані на основі смислової подібності, протиставлення та вклю- чення. Явище синонімії у сучасній церковно-обрядовій термінології пере- важно представлене синтаксичними синонімами-конструкціями, що спів- відносяться за будовою та збігаються за значенням. Проілюстровано три групи структурних синонімів: синонімічна відповідність «слово ‒ слово», «слово ‒ словосполучення», «словосполучення ‒ словосполучення». Визначено, що за будовою серед термінів-словосполучень переважають двокомпонентні словосполучення, утворені поєднанням іменника з при- кметником та іменника з іменником у відповідних відмінках. З’ясовано стилістичну маркованість структурних термінів-синонімів. У процесі ана- лізу виявлено, що власне релігійні терміни є особливими термінологічними одиницями й виявляють часто більшу схожість з лексемами загальновжи- ваної мови, аніж з термінологічними одиницями. У контексті дослідження виявлено, що церковно-обрядова терміносистема насичена великою кіль- кістю синонімічних одиниць, тому що сфера її соціального вжитку є наба- гато ширшою, ніж у спеціальних терміносистемах окремих наук. З’ясовано, що антоніми, визначальною рисою яких є протиставленість за предметно-поняттєвим ядром, широко представлені у словнику церков- но-обрядової термінології. Репрезентативним для вивчення церковно-об- рядової терміносистеми є явище етимологічної паронімії. З’ясовано, що церковно-обрядова терміносистема представлена у мові з дотриманням певних закономірностей. У ній вербалізовано марковані елементи, вона різноманітна з погляду етимології, її складники вступають у синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, паронімічні відношення, а власне цер- ковно-обрядовий термін підпорядковується законам як термінології, так і мови загалом, оскільки він є і знаком спеціальної системи, яка обслуго- вує сферу релігії, і одиницею лексичного складу української мови. Також у статті визначено перспективу подальших досліджень, яка полягає у вивченні богословських термінів на різних мовних рівнях, а також у син- хронії та діахронії в аспекті міжконфесійної комунікації.