Нова філологія

КОНЦЕПТ «УКРАЇНА» ЯК ПРОВІДНИЙ У НАЦІОНАЛЬНІЙ КОНЦЕПТОСФЕРІ ВОЛОДИМИРА ЯВОРІВСЬКОГО

2026-01-26T10:40:06+02:00

У статті здійснено ґрунтовний аналіз концепту «Україна» як ключового складника індивідуально-авторської концептосфери Володимира Яворівського. Показано, що означений концепт має комплексний і багатовимірний характер, оскільки інтегрує етнокультурні, історіософські, аксіологічні та екзистенційні смисли, які формують цілісну художню модель авторського світу письменника. Варто відзначити, що концепт «Україна» у творчості Володимира Яворівського тісно співвідноситься з ідеєю нескінченної боротьби українців за незалежність, свободу, гідність і право на існування, а також є індикатором внутрішньої сили народу, його здатності до самоідентифікації та збереження власної унікальності в умовах історичних викликів. У прозі митця Україна постає не лише як географічний чи політичний простір, а й як культурно-історичний організм, що акумулює колективну пам’ять, духовну тяглість, ментально-психологічні риси нації та морально-етичні орієнтири. Значне місце відведено художнім засобам реалізації цього концепту: символіці історичних подій, алюзіям на ключові постаті українського культурного канону, а також образам звичайних людей, у яких увиразнюються моральна стійкість, гідність і національна свідомість. З’ясовано, що концепт «Україна» у творах В. Яворівського наділений виразним екзистенційним виміром, оскільки асоціюється з безперервною боротьбою за незалежність, ідентичність і гідність, а також із духовним самоствердженням особистості у складних історичних обставинах. Автор наголошує, що державність і свобода є не разовим здобутком, а перманентною необхідністю, яка потребує постійного підтвердження з боку кожного покоління українців. Такий підхід дає змогу розглядати концепт «Україна» як динамічну духовну субстанцію, відкриту до оновлення, відродження, культурної рефлексії та глибинного осмислення минулого. Підкреслено, що ідіостиль В. Яворівського формується на поєднанні поетичної метафоричності, елементів химерності й екзистенційної проблематики. Завдяки цьому досліджуваний концепт набуває багатошарового художнього звучання, поєднуючи у собі національну пам’ять, духовні смисли й універсальні цінності. Отже, концепт «Україна» у творчості В. Яворівського органічно поєднаний із мотивом постійного відстоювання права на незалежність, самобутність, свободу й гідність, що робить цю тему провідною і водночас універсальною у сучасному українському художньому дискурсі.

ТИПОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ У ВИРАЖЕННІ МОДАЛЬНОСТІ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

2026-01-26T10:40:10+02:00

Метою дослідження було визначити структурно-семантичні закономірності реалізації модальних значень у двох мовах і виявити універсальні та специфічні характеристики їх граматичної організації. Методологія дослідження поєднувала теоретико-описовий, корпусно-емпіричний і типологічно-порівняльний підходи. Матеріал становили корпусні дані та офіційні тексти різних жанрів: науково-технічного, академічного й нормативно-правового. Результати аналізу засвідчили, що у французькій мові модальні значення реалізувалися переважно через аналітичні дієслівні конструкції devoir, falloir, pouvoir та безособові формули il faut, il convient de, il est interdit de, які передавали значення обов’язку, дозволу й заборони. В українській мові їхніми функціональними відповідниками виступали «мусити/повинен», «треба/слід», «можна», що виявляли ширшу лексико-синтаксичну варіативність, гнучкість контекстуального вживання та можливість передачі модальних відтінків через інтонаційно-граматичні засоби. Порівняльний аналіз показав, що французька система тяжіє до граматичної стабільності, високого рівня аналітичності та формальної стандартизації, тоді як українська характеризується більшою семантичною рухливістю, гнучкістю лексико-синтаксичних засобів і контекстуальною адаптивністю. У технічному й науковому дискурсах обидві мови демонструють прагнення до деперсоналізованого вираження деонтичних значень, тоді як у академічних текстах домінують епістемічні формули припущення (on peut supposer que / «можна припустити, що»), що підкреслює аргументативну стриманість. Виявлено функціональну симетрію базових модальних дієслів, спільну тенденцію до граматикалізації службових конструкцій в офіційних жанрах та прагматичну схожість у реалізації когнітивних і нормативних значень. Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані для вдосконалення методів контрастивного аналізу, розроблення навчальних програм із лінгвістики та перекладу, укладання двомовних граматичних довідників. Окрім того, зібраний матеріал створює базу для подальшого формування корпусних моделей автоматичного розпізнавання модальності, що має перспективне застосування у сфері машинного перекладу, лінгвістичної експертизи та освітньої аналітики.

РАННЯ АНГЛОСАКСОНСЬКА ГОМІЛІТИЧНА ТРАДИЦІЯ: ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

2026-01-26T10:40:12+02:00

У статті досліджуються стиль і граматика у творах двох видатних постатей ранньої англосаксонської гомілетичної літератури: Ельфріка Ейншемського (950‒1010), найбільш відомого своїми Sermones Catholici (католицькими проповідями), та Вульфстана, архієпископа Йоркського (помер 1023 р.), відомого своєю чудовою проповіддю Sermo Lupi ad Anglos («Проповідь вовка англійцям»). Стверджується, що риторичні позиції цих гомілетичних діячів хоча й значною мірою схожі у своєму сильному зверненні до ключових християнських цінностей, відрізняються за темами та лінгвістичними прийомами. Проповідь розглядається тут як впливовий та переконливий засіб масової комунікації, спрямований на навчання та виховання морального агента, особливо в міському контексті. Отже, корпус проповідницьких текстів пізнього давньоанглійського періоду розглядається з погляду гомілетичного дискурсу, що демонструє типовий набір лінгвістичних маркерів, тобто формульні вступні звернення, повторювані тавтологічні або контрастивні пари, алітерації, імперативні конструкції, тематизований порядок слів тощо. Перехресне вивчення відомих гомілетичних текстів виявить контрастні риси в текстах вищезгаданих авторів, зумовлені переважно їхнім соціально-політичним баченням, мовною ситуацією в Англії X–XII ст. і, що найважливіше, традицією проповідей, написаних народною мовою. Подібності, які зазвичай приписуються рисам культурного відродження короля Альфреда, будуть висвітлені в роботах цих авторів, які значною мірою сприяли розвитку унікального стилю письма англійського королівства. На завершення преамбули важливо підкреслити основоположну роль Ельфріка та Вульфстана як колективних попередників у вихованні та просуванні англійської народної мови.

ФУНКЦІЯ ПАУЗИ, ТИШІ, ШУМУ, МУЗИКИ В РАДІОП’ЄСІ

2026-01-26T10:40:16+02:00

У статті здійснено аналіз аудіодраматичних творів, у яких було використано екстралінгвальні засоби: паузи, тишу, шум та музику, що в контексті цих аудіотворів функціонують як повноправні складники художньої структури. Радіопостановка розглядається як унікальна форма мистецтва, що функціонує виключно у звуковому вимірі, де кожен акустичний елемент несе не лише інформаційне, а й емоційне та семантичне навантаження. На відміну від літературного тексту, який може лише частково відобразити задум автора, повноцінне розкриття значення цих елементів можливе лише під час аналізу безпосередньо звукової презентації твору. Особливу увагу приділено аналізу українських аудіотворів, у яких зазначені засоби не лише підсилюють емоційне сприйняття, а й формують семантичне поле тексту. З’ясовано, що тиша і пауза в радіопостановці виступають не відсутністю звуку, а носієм значення; шум – організує часопростір і структуру сцени; музика – виконує емоційну, ритмічну та символічну функції. У дослідженні підкреслюється, що пауза, тиша, шум і музика виконують як допоміжні, так і самостійні наративні функції. Завдяки цим елементам формується семантичний простір твору, створюється багатошарова атмосфера та керується ритм сприйняття. Зафіксувати тривалість чи інтенсивність пауз, темп звукових повторів, динаміку їх переходу між епізодами можливо лише через прослуховування, а не читання тексту. Завдяки цим елементам формується глибина простору твору, створюється багатошарова атмосфера та керується ритм сприйняття. Наприклад, зафіксувати тривалість чи інтенсивність пауз, темп звукових повторів, динаміку їх переходу між епізодами можливо лише через прослуховування, а не читання тексту. Саме в аудіоформаті відкриваються нові глибини смислів, які залишаються схематичними у сценарії. Зроблено висновок, що акустичний шар твору може нести самостійну смислову інформацію, і тому його аналіз має стати невід’ємною частиною літературознавчого вивчення радіодраматургії.

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ АСПЕКТИ МОВИ БРЕНДІВ ІСПАНСЬКОМОВНИХ МІСТ

2026-01-26T10:42:01+02:00

У статті розглянуто лінгвопрагматичні аспекти мови брендів іспанськомовних міст як важливого складника міської бренд-комунікації. Проаналізовано, яким чином мовні засоби: назви міст, слогани, символіка, логотипи та інші вербальні елементи виконують функції ідентифікації, позиціонування та формування іміджу. Мета дослідження – виявити стратегії мовної маніфестації брендів міст, їх прагматичну спрямованість та вплив на сприйняття аудиторією. Розглянуто прагматичний підхід до аналізу бренд-комунікації міст крізь призму теорії мовленнєвих актів (Дж. Остін, Дж. Серль). Запропоновано авторську модель взаємодії локуційного, ілокуційного та перлокційного рівнів, що відображає динамічний характер комунікативної системи міського бренду та комплексний характер мовних стратегій у побудові міського бренду. Особливу увагу приділено функціям мовних актів у слоганах, офіційних текстах і рекламних повідомленнях іспансько- та латиноамериканських міст. Розкрито поняття рефлексивності бренд-дискурсу, що зумовлює його адаптивність до соціокультурних змін і реакцій аудиторії. Доведено, що бренд-комунікація функціонує як прагматично замкнена система, у якій мова виконує не лише репрезентативну, а й функцію соціальної взаємодії, забезпечуючи гнучкість та адаптивність міської ідентичності в глобальному контексті. Методологія базується на комбінованому підході: корпусний аналіз брендових матеріалів (oфіційні сайти, рекламні презентації, логотипи та слогани), стилістичний і прагматичний аналіз, порівняння даних між кількома містами Іспанії та Латинської Америки. Дослідження висвітлює такі аспекти: мовні образи, культурно-мовні референти, роль етнокультурного компоненту, мовні засоби виразності (метафора, гіпербола, символіка), а також передача цінностей міста через мовні іконіки. Результати показують, що бренди міст використовують мовні засоби не лише як інформаційні маркери, а й як інструменти створення емоційної та культурної ідентичності. Також виявлено, що успішність бренд-комунікації залежить від збалансованості між унікальністю лінгвальних елементів і легкістю сприйняття для різних аудиторій. Наукова новизна статті полягає у деталізації лінгвопрагматичних механізмів брендів міст іспанськомовного простору, класифікації цих засобів та виявленні культурно-прагматичних імплікацій мовного оформлення брендів.

ЕВЗЕБІУШ СЛОВАЦЬКИЙ: ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ НА ПЕРЕТИНІ ЕПОХ

2026-01-26T10:42:04+02:00

Постать Евзебіуша Словацького, батька класика польської літератури Юліуша Словацького, викладача, письменника, перекладача та теоретика літератури, є двозначною та до кінця не усталеною. Однак його творча спадщина хоча й не відзначається великим обсягом, є глибокою та багатогранною. У кожній зі своїх іпостасей Евзебіуш Словацький демонструє водночас і відповідність своїй епосі, і перспективу на майбутнє. Як перекладач він орієнтувався перш за все на античну класику, на прикладі якої можна встановлювати естетичну планку, до якої повинен прагнути як митець, так і читач. У своїх оригінальних творах польською мовою Евзебіуш Словацький, не маючи на меті вийти за рамки існуючого естетичного рівня польської літератури, намагався створити саме історичний польський культурний контекст, який адаптував би вітчизняну літературу до рангу європейської. Натомість головна ідея його естетичної теорії полягає у необхідності вироблення чітких критеріїв не дуже популярної досі ідеї смаку, який формується у процесі засвоєння найкращих зразків мистецтва. Слід пам’ятати, що, не маючи ґрунтовної філологічної та педагогічної освіти, наш автор значну частину своїх творчих зусиль покладав на самостійне засвоєння провідних постулатів тих науково-педагогічних дисциплін, які він вів у Кременці та Вільні: поетика та риторика. У своїх педагогічних міркуваннях він виходив із суто прагматичних критеріїв, привчаючи вихованців до свідомого процесу читання художньої літератури. Ураховуючи ту обставину, що Евзебіуш Словацький історично належить до феномену «польська література України», украй необхідним елементом ефективного засвоєння його творчої спадщини є кваліфікований переклад його теоретичних праць та дидактичної публіцистики на українську мову для подальшого засвоєння у контексті європейської культури.

АНГЛІЙСЬКА МОВА У ХХІ СТОЛІТТІ: ПЕРСПЕКТИВИ ТА ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ

2026-01-26T10:42:43+02:00

Англійська мова стала глобальною мовою, що об’єднує людей із різним досвідом, створюючи зростаючий попит на ефективні методи навчання. Її роль як лінгва франка вимагає постійного оновлення підходів до вивчення/викладання цієї мови в глобалізованому суспільстві. У статті розглядаються десять основних підходів до викладання мов, підкреслюючи їхнє історичне коріння та педагогічну цінність. Підкреслюючи креативність, залучення учнів та практику, засновану на доказах, стверджується, що жоден метод не є універсально найкращим. Натомість ефективне викладання вимагає адаптації стратегій до потреб та контексту учнів. Мета полягає у тому, щоб надихнути педагогів удосконалювати та впроваджувати інновації у своїй практиці викладання англійської мови. Статус англійської мови як глобальної лінгва франка вимагає оновлення підходів до викладання. Існує багато ефективних методів викладання англійської мови. У статті визначаються такі методи, як: граматико-перекладний, прямий, аудіолінгвальний, сугестопедія, тихий метод, повна фізична реакція, спільне вивчення мови, природний підхід, викладання мови на основі завдань (TBLT), комунікативне викладання мови, лексичний підхід, кооперативне навчання мови (CLL). Розглядаються ключові моменти методів викладання англійської мови, що стосуються ефективної педагогічної практики, такі як оцінювання потреб студентів, інтерактивне навчання, адаптивне викладання, використання технологій, безперервне оцінювання. Дослідження також виявляє такі переваги вивчення англійської мови, як багатонаціональне спілкування, академічний розвиток та навчання, можливості працевлаштування, доступність інформації та ресурсів, культурна взаємодія і саморозвиток. Зроблено висновок, що викладання англійської мови у ХХІ ст. має зосереджуватися на потребах учнів, а не на жорстких навчальних програмах. У сучасну цифрову епоху викладачі повинні виходити за рамки простого надання інформації та сприяти глибшому розумінню за допомогою інноваційних методів. Такі підходи, як CLT, TBLT та CLIL, працюють різними мовами, підкреслюючи реальну комунікацію та контекст. Хоча кожна мова має унікальні особливості, ефективні принципи викладання залишаються універсально адаптованими.

ЛІНГВІСТИЧНІ ТРУДНОЩІ ТА СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛАДУ МУЛЬТСЕРІАЛУ «MONSTER HIGH» УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

2026-01-26T10:42:45+02:00

У статті розглядаються лінгвістичні, стилістичні та культурні аспекти перекладу мультиплікаційного серіалу «Monster High» («Школа Монстрів») українською мовою з акцентом на складній взаємодії між точністю, креативністю та культурною адаптацією. Переклад аудіовізуального контенту, особливо призначеного для юної аудиторії, вимагає не лише лінгвістичної відповідності: він передбачає реконструкцію гумору, ідіоматичних виразів та інтертекстуальних посилань у спосіб, доступний для цільової культури. У дослідженні застосовуються кілька теоретичних моделей, зокрема концепції формальної та динамічної еквівалентності Юджина Найди, розрізнення між адекватністю та прийнятністю Гідеона Турі та диференціація між семантичним та комунікативним перекладом Пітера Ньюмарка. Ці рамки забезпечують методологічну основу для оцінки процесів прийняття рішень перекладачами та досягнутого балансу між точністю до вихідного тексту та функціональною природністю в мові перекладу. Аналіз показує, що українська локалізація мультиплікаційного серіалу «Школа Монстрів» досягає високого рівня прагматичної та стилістичної адекватності завдяки використанню компенсації, контекстуальної адаптації та лексичних інновацій. Перекладачі застосували низку креативних стратегій, спрямованих на збереження гри слів, стилістичних особливостей і тематичної цілісності у межах «монстрового» всесвіту серіалу. Особливу увагу приділено відтворенню індивідуальних мовних характеристик персонажів шляхом добору виразних і культурно релевантних українських еквівалентів, що забезпечило автентичність перекладу та його адекватне сприйняття цільовою аудиторією. Результати дослідження підтверджують, що успішний переклад анімаційного контенту залежить від збереження емоційних, естетичних та гумористичних аспектів оригіналу з дотриманням норм мови перекладу. Дослідження сприяє ширшій дискусії про аудіовізуальний переклад як складну міжкультурну практику, демонструючи, як теоретичні принципи можуть бути прагматично інтегровані для досягнення як комунікативної ефективності, так і художньої автентичності.

СЕМАНТИКА І ПРАВОПИС МІНІМАЛЬНИХ СТІЙКИХ ВИРАЗІВ У «СЛОВАРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» Б. ГРІНЧЕНКА

2026-01-26T10:42:50+02:00

У статті розглянуто роль пам’ятки української лексикографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. «Словарь української мови» Бориса Грінченка як важливого джерела вивчення лексико-фразеологічної будови української літературної та живої народної мови минулих століть, зокрема фразеологізмів різної семантики, будови, жанрів, які використовують і сучасні мовці. Наголошено, що праця має ознаки фразеологічного різновиду лінгвістичних словників. Предметом аналізу стали понад 500 стійких виразів мінімальної будови (1–2 службове слово та одне повнозначне), що введені до складу фразеології на основі широкого її розуміння, мають цілісне значення, стійкий, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність. Особливу увагу приділено зворотам, які відсутні у сучасних фразеологічних словниках, шляхам їх виникнення і побутування. Розкрито особливості розташування сталих виразів у словникових статтях реєстрових слів. Виокремлено й охарактеризовано тематичні групи цих одиниць, що представляють господарську діяльність, традиції та звичаї, побутову, будівельну, військову сфери, зберігають унікальну мовно-культурну спадщину українців і відображають різні аспекти народного буття. У результаті аналізу фактичного матеріалу встановлено особливості компонентного складу усталених структур – наявність архаїзмів і діалектних слів. Засвідчено здатність стійких виразів мінімальної структури до варіативності та синонімії на рівні внутрішніх зв’язків. Зіставлено правопис досліджуваних одиниць у пам’ятці та сучасних словниках.

ЛЕКСЕМИ БЛАГОДІЙНОГО ДИСКУРСУ: ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА АДАПТАЦІЯ

2026-01-26T10:42:53+02:00

Переклад текстів у сфері благодійності став дуже затребуваним сьогодні завдяки стрімкому розвитку гуманітарних рухів та поширенню організацій, що працюють над соціальними, гуманітарними чи релігійними цілями. У взаємопов’язаному світі, де гуманітарні кризи виходять за межі кордонів, співробітництво між учасниками та бенефіціарами вимагає ефективного лінгвістичного посередництва, яке враховує культурні відмінності. Благодійні установи та неурядові організації повинні звертатися до багатомовної та мультикультурної аудиторії, надаючи перекладу фундаментальну роль у передачі послань солідарності, співчуття та взаємодопомоги. Однак переклад благодійного дискурсу – це не просто питання лексичного чи семантичного перенесення, а глибоко культурний та ідеологічний процес. Лексеми благодійності, які часто передають моральні, духовні та емоційні цінності, потребують стилістичної та прагматичної адаптації, щоб зберегти свій вплив на цільового читача. Тому переклад повинен збалансувати мовну точність та культурну чутливість, поважаючи при цьому етичні та гуманістичні наміри оригінального тексту. У цьому сенсі він стає простором для переговорів між мовами, культурами та цінностями. Автори роблять спробу зрозуміти, як уявлення про солідарність та людяність конструюється та передається в різних лінгвістичних контекстах. У статті робиться спроба висвітлити сферу відповідальності перекладача, покликаного передати повідомлення, що виражає емоції, співчуття та універсальні цінності, уникаючи при цьому ідеологічних чи культурних спотворень, а також виявити та систематизувати лексико-стилістичні особливості перекладу англомовних термінів благодійного та недержавного секторів українською мовою шляхом аналізу їх функціонування у відповідному дискурсі. Переклад благодійного дискурсу постає як привілейована галузь дослідження, де перетинаються лінгвістика, перекладознавство та етика міжкультурної комунікації.

ДЕРИВАЦІЙНИЙ І КОНОТАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АМЕРИКАНСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ТЕРМІНА

2026-01-26T10:42:57+02:00

Статтю присвячено аналізу словоцентричної дериватології, що доповнює здобутки сучасного суспільно-політичного термінотворення. Процес семантичної деривації є універсальним джерелом утворення нових слів-термінів та їх позначень, оскільки він призводить до зміни структури і семантики американської суспільно-політичної термінології, які виступають як вихідні, утворюючи нові поняття, смисли, структури та семантичні форми. Деривація є продуктивним способом, який відображає увесь механізм функціонування терміносистеми, оскільки у процесі дериваційного аналізу основних граматичних розрядів слів-термінів підтверджується теза, що ядром будь-якої термінології є терміни-іменники, які виявляють найвищу продуктивність. Основна ознака деривації як процесу термінотворення – це поява нової термінолексеми з новим конотативним смислом. Прикметною ознакою цього явища є те, що відбувається своєрідне переосмислення вихідного значення та його розгляд у вторинному ракурсі. Необхідність аналізу дериваційно-конотативних процесів полягає у тому, що на сучасному етапі це мовне явище, зокрема на рівні сучасної американської суспільно-політичної термінології, розглядається як один із найпродуктивніших засобів експлікації фахового поняття, а розуміння базових дериваційних шляхів може допомогти прояснити важливі питання лексики, семантики термінотворення, висвітлити семантичну структуру суспільно-політичного терміна та його когнітивне наповнення. З’ясовано, що дериваційний потенціал суспільно-політичних термінологізмів виявляється в їх синтаксичних перетвореннях у внесенні додаткових компонентів у термінні одиниці. Проте поява додаткового компонента в складі термінологізму не призводить до втрати чи переосмислення його семантичного значення. У нашій науковій розвідці під семантичною деривацією розуміємо семантичний процес еволюції терміна як наслідок складної взаємодії зовнішньомовних і внутрішньомовних його чинників. Як висновок зазначимо, що необхідність аналізу дериваційно-конотативних процесів полягає у тому, що на сучасному етапі це мовне явище, зокрема на рівні сучасної американської суспільно-політичної терміносистеми – АСПТ, розглядається як один із найпродуктивніших засобів експлікації фахового поняття, а розуміння базових дериваційних шляхів може допомогти пояснити важливі питання лексики, семантики термінотворення, висвітлити семантичну структуру СПТ та його когнітивне наповнення.

ОБСЯГ ЗНАЧЕННЯ ЛЕКСЕМ «NEED(S)» І «ПОТРЕБА» В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

2026-01-26T10:43:01+02:00

Статтю присвячено аналізу обсягу значення лексем need(s) в англійській мові та потребі в українській лексикографії зі з’ясуванням їхніх спільних і відмінних семантичних характеристик. Метою дослідження є виявлення особливостей семантичного наповнення цих лексем, а також їхніх лексико-семантичних варіантів, що відображають специфіку культурного та історичного контекстів кожної мови. Представлено результати етимологічного аналізу, який показує, що обидві лексеми розвивалися під впливом соціокультурного та історичного середовища, що зумовило формування їхньої семантичної структури. Проведено аналіз сучасних тлумачних словників англійської та української мов, що дало змогу визначити основні дефініції лексем need(s) та «потреба», виявити їхні спільні та специфічні значення, а також простежити розвиток нових семантичних відтінків. Проаналізувавши дефініції need(s) у п’яти англомовних тлумачних словниках, було виділено 19 значень для іменника та 18 – для дієслова. Аналіз п’яти українських словників дав змогу виокремити дев’ять лексико-семантичних варіантів для іменника «потреба». Порівняння показує більш широкий семантичний спектр англійської лексеми, що пояснюється культурними й історичними чинниками, а також відмінностями у вербалізації концептуальних значень у двох лінгвокультурах. Результати дослідження дають змогу зробити висновок про те, що англійська лексема need(s) має ширший функціональний спектр, тоді як українська «потреба» відзначається більш конкретним і нормативно-культурним значенням. Перспектива подальших досліджень включає проведення корпусного аналізу лексем need(s) та «потреба» у різних видах дискурсу, зокрема медіадискурсі та науково-публіцистичному стилі, а також детальне вивчення синонімічних та антонімічних рядів, що дасть змогу глибше розкрити їхню семантичну структуру та функціональні варіанти. Також перспективним є подальше порівняння вербалізації мегаконцепту «NEEDS/ПОТРЕБИ» у різних лінгвокультурних контекстах для кращого розуміння когнітивно-семантичних моделей обох мов. Дослідження має прикладне значення для лексикографії, перекладознавства та порівняльної лінгвістики.

СПЕЦИФІКА СЛОВОТВІРНОЇ ЗВ’ЯЗНОСТІ ТЕКСТУ

2026-01-26T10:43:04+02:00

У статті досліджено способи реалізації категорії зв’язності в німецькомовних наукових текстах. Особливу увагу приділено словотвірним зв’язкам. Наголошено, що відносини між предметами, явищами об’єктивної реальності мають мовне вираження та корелюють зі зв’язками в текстовому полі. Специфіка словотвірних зв’язків проявляється не лише як поверхневий повтор окремих мовних одиниць у тексті (когезія), а й як взаємодія семантичних компонентів словотвірних моделей. Такі зв’язки мають глибинний характер і зумовлюють тематико-смисловий складник тексту (когерентність). Проаналізовано корпус похідних іменників суфіксального способу творення, які на основі категоріальних ознак діляться на три класи: граматичні, лексико-граматичні та семантико-словотвірні. Установлено, що похідні іменники із семантично спорідненими суфіксами мають текстозв’язуючий та текстоутворюючий потенціал. З’ясовано, що всі текстові словотвірні зв’язки діляться на три типи відповідно до типу структури суфіксального похідного: ті, що виникають під час повтору 1) одного і того ж слова; 2) слів з одним і тим самим суфіксом, але з різними основами; 3) похідних із семантично близькими суфіксами. Простежено закономірність, що текстові зв’язки першого та другого типів мають експліцитний характер, а третього типу – імпліцитний, що забезпечує формування поверхневої та глибинної структури тексту. Визначено сутність словотвірної зв’язності в науковому тексті, яка на поверхневому рівні зумовлена семантикою суфіксу, а на глибинному – семантикою словотвірної моделі. Сітка словотвірних зв’язків утворює (разом з іншими засобами) цілісне текстове поле та формує смислове наповнення тексту. З’ясування специфіки словотвірної зв’язності уможливлює подальше розроблення цієї проблематики, а також сприяє розгляду інших категорій тексту.

СТАБІЛІЗАЦІЯ ГЛОСАРІЮ CANICULE У ФРАНЦІЇ 2025 Р. ЯК НОВИЙ ВЕКТОР ФОРМУВАННЯ КЛІМАТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2026-01-26T10:43:08+02:00

Статтю присвячено аналізу процесів стабілізації глосарію canicule у французькому публічному дискурсі 2025 р. як показника становлення нової кліматичної культури. Мовний матеріал, відібраний із французьких масмедіа, офіційних комунікацій, соціальних мереж і повсякденного мовлення, демонструє, що французьке суспільство активно адаптує мовні засоби для репрезентації та осмислення кліматичних явищ. У роботі визначено основні джерела формування тематичної лексики: метеорологічної, медичної, інструктивної, соціальної та окреслено структурні, семантичні й функціональні особливості її використання у сучасному дискурсі. Методологічну основу дослідження становлять методи контекстуально-дискурсивного, лексико-семантичного й корпусного аналізу. Установлено, що лексика, пов’язана з феноменом canicule, організовується у п’ять ключових тематичних полів: Météo et températures, Santé et bien-être, Prévention et conseils, Groupes à risque та Institutions et dispositifs. Кожне з них виконує специфічну комунікативну функцію – від інформативної до інструктивної й емоційно-оцінної. Окрему увагу приділено явищам метафоризації й неологізації (наприклад, dôme de chaleur, feu zombie), що відображають інтенсивність суспільного сприйняття кліматичних аномалій та формування символічного виміру кліматичного досвіду. Результати дослідження свідчать, що в 2025 р. процес стабілізації лексики, пов’язаної з canicule, набув системного характеру й виявив тісний взаємозв’язок між мовними інноваціями, кліматичними реаліями та соціокультурними трансформаціями. Мова у цьому контексті виступає не лише інструментом опису дійсності, а й важливим чинником формування кліматичної свідомості, екологічної солідарності та колективної відповідальності французького суспільства. Отримані результати відкривають перспективи подальших міждисциплінарних досліджень у межах лінгвокраїнознавства, соціолінгвістики й еколінгвістики, спрямованих на вивчення мовних механізмів адаптації до кліматичних змін.

КОМУНІКАТИВНІ ТАКТИКИ ЗАХИСТУ «ОБЛИЧЧЯ» (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНОГО ДЕТЕКТИВНОГО КІНОДИСКУРСУ)

2026-01-26T10:44:19+02:00

Статтю присвячено дослідженню вербальних реакцій свідків і підозрюваних під час допитів, які здійснює детектив у ході розслідування злочинів. Для дослідження використано відеофрагменти серіалу «Agatha Raisin». Із них методом суцільної вибірки виокремлено діалогічні єдності, що відтворюють допит свідків та підозрюваних детективом. Об’єктом аналізу є комунікативні ситуації допиту поліцейським детективом свідків та підозрюваних у злочині. Предметом аналізу є мовленнєві засоби, які вживають допитувані, щоб зберегти власне «обличчя». Використано прагматичний та когнітивно-дискурсивний підходи, ураховано здобутки комунікативної теорії «збереження обличчя», теорії мовленнєвих актів та міжособистісної комунікації. Актуальність теми зумовлена необхідністю встановлення комунікативних стратегій, якими керуються респонденти допиту. Метою дослідження є контекстуально-інтерпретаційний аналіз вербальних реакцій підозрюваних як реалізація стратегії захисту «обличчя». Завданнями є виявлення основних комунікативних тактик стратегії захисту «обличчя»; установлення мовленнєвих особливостей комунікативних тактик захисту «обличчя» свідків та підозрюваних, допитуваних поліцейським детективом. Результати показують, що допитувані адаптують свої мовленнєві дії залежно від власних стратегічних настанов, екстралінгвального контексту ситуації та психологічно-прагматичних рис опитування. Установлено таксономію комунікативних тактик реалізації стратегії захисту, а також мовленнєві засоби, що їх експлікують в англомовному детективному кінодискурсі. Дослідження сприяє глибшому розумінню природи мовленнєвих тактик, розширює теоретичну базу теорії комунікації та конверсаційного аналізу. Представлені теоретичні та практичні результати можуть бути використані у подальших міждисциплінарних студіях із прагмалінгвістики та комунікативної лінгвістики.

ЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИСКУРС АРІСТОФАНА В ПСИХОАНАЛІТИЧНОМУ АСПЕКТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

2026-01-26T10:44:33+02:00

У статті здійснено спробу інтерпретації комедії Арістофана «Хмари» з використанням інструментарію класичного психоаналітичного методу. Такий підхід дає змогу розглядати твір не лише як сатиру на софістів та нову освіту Афін, а й як вияв глибинних психологічних конфліктів – як індивідуальних, так і суспільних. Передусім аналізується розгортання основного сюжетотворчого мотиву – протистояння між батьком і сином, що має виразний едіпівський підтекст: син бореться із символом авторитету і влади, намагаючись посісти його місце. Символічне «вбивство батька» трансформується в боротьбу за владу, мову і мораль. Стрепсіад при цьому уособлює застарілу, але все ще панівну афінську мораль (Суперего), Фідіппід символізує Ід (Воно) – несвідомі бажання, що вивільняються через нову філософію, яка розмиває моральні межі. Літературознавчий психоаналіз дає змогу встановити глибинні механізми авторського моделювання етико-педагогічної концепції. Пародійно-фарсове зображення нових педагогічних ідей філософів-софістів можна трактувати як проєкцію небезпеки переходу від авторитарного способу виховання, що забезпечує психологічну стабільність і ясність, до більш вільних і неструктурованих методів, які можуть призвести до психологічних криз. Образ Сократа як небезпечного софіста, що розбещує молодь і заперечує традиційних богів, утілює колективний страх афінян перед руйнуванням звичних моральних норм, витісненням батьківського авторитету, зміною системи цінностей, появою нової, інтелектуальної влади замість традиційної. Через призму психоаналітичних концепцій розглянуто ідеологічне протистояння Правого і Неправого, що втілює конфлікт між несвідомими бажаннями і соціальними нормами. Старе покоління символізує стабільність і моральні принципи, а нові ідеї, представлені в образі Сократа, обіцяють більше свободи, але водночас є деструктивними і загрожують моральним основам суспільства. Психоаналітичної семантики сповнені й образи нових божеств – Хмар, що постають як уособлення ірраціонального, хаотичного, жіночого начала, що вступає у конфлікт із патріархальною, логіко-центричною структурою мислення. Психоаналітичний аналіз «Хмар» виявляє глибоке розуміння Арістофаном конфліктів, що стосуються моральності та етики в освіті. Через критику нових педагогічних ідей він показує психологічні ризики, які виникають за порушення традиційних моральних норм.

СЕМІОТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ МЕДІАНАРАТОРІВ У МЕРЕЖІ INSTAGRAM

2026-01-26T10:44:37+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз семіотичної репрезентації медіанараторів у мережі INSTAGRAM як специфічному цифровому середовищі мультимодального наративотворення. Обґрунтовано, що Instagram функціонує не лише як соціальна мережа, а як повноцінна медіаплатформа, здатна інтегрувати вербальні, візуальні, аудіальні та інтерактивні семіотичні ресурси в межах єдиної комунікативної системи. Така інтеграція створює умови для формування складних психологічних медіанаративів, орієнтованих на тривалу взаємодію з аудиторією. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує медіалінгвістику, когнітивну наратологію, соціосеміотику та теорії ідентичності. Увагу зосереджено на аналізі онлайн-ідентичності медіанараторів, яка розглядається не як проста проєкція офлайн-ідентичності, а як окремий, контекстуально зумовлений вимір соціальної суб’єктності, що реалізується через семіотичну поведінку в цифровому просторі. Виокремлено особистісний, соціальний та семіотичний компоненти ідентичності з особливим наголосом на ролі семіотичної ідентичності як механізму самопрезентації, легітимації експертності та впливу на реципієнта. Проаналізовано інтерфейсні елементи Instagram-профілів (номінація акаунту, аватар, біографічний опис, візуальна стилістика, кольорова гама, жанрова організація контенту) як знакові ресурси, що формують когнітивні фрейми сприйняття та інтерпретаційні очікування аудиторії. Доведено, що сукупність цих елементів конструює цілісний медіанаратив, у межах якого автор постає як психологічний наставник, експерт або терапевтична фігура. Зроблено висновок, що Instagram є ефективним інструментом семіотичного моделювання психологічних медіанаративів, у яких поєднання мультимодальних ресурсів забезпечує не лише інформування, а й емоційно-когнітивний вплив, спрямований на підтримку, саморефлексію та особистісне зростання аудиторії.

СПЕЦИФІКА МОВНОГО ВИРАЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ ОЦІНКИ В МЕЖАХ СУЧАСНОГО НІМЕЦЬКОМОВНОГО МЕДІАДИСКУРСУ (НА МАТЕРІАЛІ АНАЛІТИЧНИХ СТАТЕЙ «HAMBURGER ABENDBLATT» ЗА 2025 РІК)

2026-01-26T10:44:41+02:00

У статті розглядається специфіка мовного вираження категорії оцінки в межах сучасного німецькомовного медіадискурсу на матеріалі аналітичних статей німецького видання «Hamburger Abendblatt» за 2025 р. Медіадискурс німецьких ЗМІ трактується як складне соціально-комунікативне явище, що формується під впливом різноманітних платформ масової інформації: друкованих, цифрових, науково-популярних, спеціалізованих та онлайн-ресурсів. Такий дискурс відзначається високим ступенем мовної насиченості, постійною змінюваністю та адаптивністю до актуального соціального контексту. Його ключовою функцією є не лише оперативне інформування, а й оцінювання подій, тенденцій і явищ сучасності. Зазначається, що зміна ролі традиційних ЗМІ у цифрову добу зумовлює трансформацію способів подачі інформації та активізує функцію оцінювання як ключовий складник журналістського мовлення. Особлива увага у статті приділяється мовним засобам вираження оцінки – важливій категорії, яка репрезентує суб’єктивне ставлення автора до певного явища, події чи особи. Автори висвітлюють теоретичний аспект проблеми: характеризують ключові поняття (інформативно-масовий дискурс, медіадискурс, теорія апрайзменту тощо), репрезентують різні підходи до вивчення мовних засобів оцінки, відзначають, що мовна оцінка може бути позитивною чи негативною, прямою або імпліцитною, виражатися через лексичні одиниці, граматичні конструкції, синтаксичні структури, метафори, іронію, стилістичні фігури. На матеріалі «Hamburger Abendblatt» за 2025 р. автори статті виділяють основні тенденції, притаманні для вираження мовної оцінки: виділяють основні лексичні ресурси, стилістичні засоби, які використовуються для визначення оцінки, тощо. Указано, що результати дослідження сприяють глибшому розумінню механізмів оцінного мовлення в межах сучасного німецького інформаційного простору та окреслюють перспективи подальших лінгвістичних студій у цій галузі.

ОПОЗИЦІЙНИЙ ДІАЛОГ У НІМЕЦЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ: ЛІНГВОСИНЕРГЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2026-01-26T10:44:29+02:00

У статті досліджено явище опозиційного діалогу в художніх творах різних жанрів. Описано сутність опозиційного діалогу, його типи, а також комплексну взаємодію типів, які поступово змінюють один одного. Виокремлено критерії опозиційності діалогу: 1. В опозиційному діалозі предмет спільної розмови та напрями його обговорення позначаються в темі діалогу, а в ремі деталізація змісту розмови призводить до значного ускладнення, розгалуження реми. 2. Умовами опозиційності діалогу є розбіжності цілей комунікантів і/або їх незгода у трактуванні предмету обговорення. 3. Якщо комуніканти мають спільну ціль розмови, протилежні тлумачення предмету розмови відображаються експліцитно, якщо ж цілі розмови у комунікантів протилежні, вони набувають імпліцитного або експліцитного вираження. Пояснено сутність самоорганізації опозиційних діалогів, для цього залучені поняття синергетики: цілі-атрактори, репелери, точка біфуркації. Уведено постулат синергетики про те, що в самоорганізованих системах їхні частини здатні взаємно моделювати одна одну і навколишнє середовище. Цей постулат в опозиційному діалозі проявляється у взаємному моделюванні персонажами поведінки і цілей супротивника. Точками біфуркації (розгалуження) є моменти переходу в комплексному діалозі від одного типу діалогу до наступного. У мовленні персонажів такі переходи позначаються емотивними тригерами. Як правило, вживання емотивного тригера свідчить про перехід від реми попереднього етапу діалогу то теми наступного етапу. Започатковано схематичне зображення опозиційного діалогу, зокрема комплексного. Схема відображає механізми реалізації опозиційних відносин персонажів, при цьому враховується аспект самоорганізації, реалізації понять синергетики та їх зв’язок із моделюванням, плануванням кожним персонажем його поведінки і цілей опонента. Описано характерні риси тактики впливу опонентів один на одного (тактика наслідування, тактика рефлексивного керування). Мовленнєва реалізація тактик у роботі позначена як застосування тригерів переходу від однієї частини комплексного опозиційного діалогу до наступної. Продовження цієї роботи є перспективою подальших досліджень зі створенням універсальної інформаційно-синергетичної моделі комплексного опозиційного діалогу, вивченням мовностилістичного аспекту опозицій із його характерною синергією.

ЗАСАДНИЧІ МОДЕЛІ УСНОГО ДВОСТОРОННЬОГО ПЕРЕКЛАДУ Й НОТУВАННЯ: КОГНІТИВНИЙ, ФУНКЦІЙНИЙ І ПЕДАГОГІЧНИЙ ВИМІРИ

2026-01-26T10:45:00+02:00

У статті досліджуються когнітивні та функційні механізми, що лежать в основі усного двостороннього перекладу, у центрі уваги знаходиться інтеграція стратегії перекладацького нотування в єдину теоретичну та педагогічну систему. Спираючись на модель зусиль Д. Жиля та його гіпотези перекладача-канатоходця, лінгвістичної оболонки та гравітаційного тяжіння, дослідження концептуалізує переклад як процес безперервної координації зусиль, де слухання, пам’ять та відтворення динамічно взаємодіють під впливом когнітивних обмежень. На додачу теорія сенсу Д. Селескович та М. Ледерер інтерпретує фази розуміння, девербалізації та переформулювання, підкреслюючи, що переклад спрямований на передачу сенсу, а не на відтворення лінгвістичної форми. Принципи ведення нотаток Ж.-Ф. Розана переглянуті як система символічної екстерналізації, яка візуально інкорпорує сенс та зменшує когнітивне навантаження. Модель додатково збагачена дослідженням Б. Мозер-Мерсер щодо автоматизму, висновками А. Зеебера та Ш. Тімарової щодо виконавчого контролю, а також теоретично-релевантним підходом Е.-А. Гутта, який ураховує прагматичну адаптацію та комунікативну інференцію. Шляхом синтезу цих моделей дослідження пропонує Інтегровану когнітивно-функційну модель двостороннього перекладу (ІКФМДП), у якій переклад розуміється як мультимодальний процес, що пов’язує когнітивні, лінгвістичні та семіотичні операції. Модель визначає ведення нотаток як візуальний місток між розумінням та відтворенням сенсу, що дає змогу перекладачам екстерналізувати ментальні репрезентації, протистояти втручанню мови оригіналу та досягати комунікативної адекватності. Завдяки включенню психолінгвістичних, нейропедагогічних та соціокультурних вимірів дослідження забезпечує оновлені концептуальні засади для підготовки перекладачів, демонструючи, як усвідомлення, емоційна регуляція та функційне мислення спільно сприяють експертній діяльності. Результати дослідження розвивають теорію перекладу, переосмислюючи компетентність як інтегровану систему керування увагою, символічного посередництва та прагматичної гнучкості. Із педагогічного погляду воно пропонує основу для розроблення вправ, що зміцнюють автоматизм, когерентність ведення нотаток та переформулювання на основі сенсу. Стаття завершується окресленням напрямів емпіричної перевірки моделі ІКФМДП за допомогою експериментальних та корпусних досліджень, підкреслюючи її потенціал стимулювати оновлення навчальних програм та підвищувати професійні стандарти підготовки перекладачів у всьому світі.

БРИТАНСЬКА МОНАРХІЯ У СИНТАКСИЧНОМУ ДЗЕРКАЛІ ДВОХ ПРИНЦЕС

2026-01-26T10:46:15+02:00

Представлене дослідження присвячене порівняльному аналізу мовленнєвих портретів та поведінки принцес Уельських крізь призму тематичної різноманітності та комунікативної репрезентації їхніх публічних виступів. Незважаючи на те що проблема мовленнєвої особистості була у центрі уваги багатьох досліджень у галузі лінгвістики, аналіз еволюційних змін у мовленні принцеси Уельської як символу королівської родини та монархії досі не проводився. Цей факт, а також сама роль королівської родини у формуванні іміджу країни у цілому свідчать про актуальність даної роботи. Отже, наше дослідження спрямоване на порівняння мовленнєвих стратегій двох принцес, тематичної розгалуженості їхніх промов та комунікативних типів висловлювань, які вони використовують. Корпус дослідження становлять 543 речення з публічних промов принцеси Кетрін та 527 речень із публічних промов принцеси Діани. У процесі аналізу ми зафіксували значне зміщення інтересу принцес зі світових проблем на внутрішні проблеми громадян Великої Британії. Таким чином, тоді як принцеса Діана зосереджувалася на гуманітарних ініціативах (40% промов), соціальній (не)справедливості (20% промов) та охороні здоров’я (20% промов), принцеса Кетрін концентрується на психологічному здоров’ї нації (40% промов) та проблемах дітей та освіти (40% промов). Окрім того, Кетрін пропагує роль мистецтва для розвитку дітей (20% промов). У плані вибору комунікативних типів речень промови принцеси Діани набагато емоційніші (10% питальних речень та 8% наказових), тоді як висловлювання принцеси Кетрін більш логічно структуровані та вдвічі рідше містять питання (4%). Зроблено висновок про загальну зміну іміджу британської монархії, що відображається у промовах принцес. Промови Діани сповнені пафосу, емпатії та риторичних звернень, утілюючи концепт «Королівського серця». Своєю чергою, принцеса Кетрін зосереджується на логіці викладу, чіткості структури та інституційній актуальності, представляючи «Королівський розум». Зміни в тематичному фокусі їхніх промов відображають зміни у політичному контексті, соціальних пріоритетах та загалом у ролі самої монархії, яка також змінюється. Емоційний стиль Діани сприяв глобальній гуманітарній діяльності, тоді як логічний підхід Кетрін підтримує місцеві ініціативи та соціальну стабільність. Можна сказати, що разом їхні промови демонструють перехід монархії від емпатичної емоційності до інституційних дій. Перспектива дослідження полягає у подальшому дослідженні структурних та лексичних особливостей промов принцес із метою кращого розуміння та опису змін в іміджі принцеси Уельської як королівської особи.

МОВА КОНТРОЛЮ В РОМАНІ ЛОЇС ЛОУРІ «ХРАНИТЕЛЬ»

2026-01-26T10:46:17+02:00

У статті досліджується явище мовної маніпуляції та контролю в антиутопічному романі Лоїс Лоурі «Хранитель» (The Giver, 1993), який зображує спільноту майбутнього, що побудована на принципі «однаковості» – соціальному устрої, створеному з метою усунення голоду, болю та нерівності, але досягнутому ціною втрати свободи та індивідуальності. Усі аспекти життя громадян регулюються за допомогою нагляду, генетичного добору, суворих соціальних правил і, найголовніше, через «точність мови» – систему мовних обмежень, що формує мислення та поведінку людей. Мета статті полягає в аналізі мовної організації роману: по-перше, розглянуто мову в межах художнього світу твору, де вона виконує функцію соціального контролю та когнітивного обмеження громадян; по-друге, досліджується мова самого наративу, що віддзеркалює поступову інтелектуальну й мовну еволюцію головного героя. У фокусі аналізу – способи, за допомогою яких мовні обмеження, нав’язані мовні моделі, евфемізми та семантичні підміни створюють у спільноті систему значень, що позбавляє персонажів здатності усвідомлювати власні емоції, індивідуальність чи моральний вибір, а також допомагає приховати брехню, на якій побудоване все суспільство. Паралельно простежується, як зміна стилю нарації – від лексично спрощеного до емоційно насиченого й образного – відображає розширення когнітивних можливостей головного героя. Методологічно дослідження спирається на поєднання інструментарію семантики, когнітивної лінгвістики та стилістичного аналізу, що дає змогу простежити зміни в лексичній насиченості, метафоричній виразності та синтаксичній складності тексту, які супроводжують становлення героя як самостійної особистості. Результати засвідчують, що на рівні зображеного світу роману мова стає засобом ідеологічної та емоційної маніпуляції, тоді як на рівні художнього стилю – індикатором внутрішнього визволення героя. Роман Лоурі демонструє, як маніпуляція мовою не лише забезпечує соціальну конформність, а й визначає межі людської свідомості, що робить твір цінним матеріалом для дослідження когнітивних та ідеологічних аспектів мовного контролю.

НАРАТИВНЕ ТА СТИЛІСТИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ БОЛЮ В ГОТИЧНІЙ ПРОЗІ

2026-01-26T10:46:21+02:00

Статтю присвячено дослідженню палітри стилістичних засобів, що використовуються для зображення емоції болю у готичних романах. Життя людини супроводжується великою кількістю як позитивних, так і негативних емоцій. Однією з негативних емоцій, яка відіграє важливу роль в існуванні, є біль. Зважаючи на ситуацію, у якій опиняється людина, біль може бути фізичним або емоційним. Методика студіювання реалізації емоцій передбачає використання комплексного підходу, що поєднує традиційний лінгвістичний і концептуальний підходи до вивчення мовних одиниць. Базуючись на аналізі готичних романів та романів-трилерів, нами було встановлено, що емоція «PAIN» (біль) є частотною для готичних романів. Зроблено припущення, що це зумовлено двоїстим характером основних діючих осіб досліджуваних романів – надприродних істот, здебільшого вампірів, які колись були людьми (тобто відчували всі емоції, які притаманні звичайним смертним), а тепер перетворилися на інших істот, для яких характерними є гіпертрофовані відчуття та сприйняття реальності (через посилення всіх чуттів після перетворення на вампіра). Біль схарактеризовано як розумну істоту, яка може взяти гору над людиною, бути сильнішою за неї, перехитрити її. Намагання істот (як смертних, так і надприродних) сховатися від істоти-болю, зробити так, щоб їх було важко знайти, є досить логічним, оскільки будь-яке створіння намагається уникнути негативних та болючих емоцій. Найпродуктивнішим способом опису болю виявилося використання епітетів, оскільки саме вони демонструють не лише різні характеристики власне болю, а й указують на ставлення оточуючих до нього, описують його властивості та особливості. Репрезентація болю реалізується завдяки широкому спектру стилістичних засобів, серед яких домінують персоніфікація, епітети, антитеза, порівняння, метафора, що дають змогу не лише передати фізичну та емоційну інтенсивність переживань, а й сформувати глибокий психологічний портрет персонажа.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МОВИ, КУЛЬТУРИ ТА СУСПІЛЬСТВА

2026-01-26T10:46:24+02:00

У статті здійснено глибокий аналіз складного взаємозв’язку між мовою, культурою та суспільством. Мова розглядається не лише як інструмент комунікації, а й як носій культурних цінностей, засіб формування ідентичності та підтримки соціального порядку. Автори звертаються до гіпотези Сепіра – Ворфа, що демонструє вплив мови на світосприйняття та мислення. Культура трактується як система спільних смислів, що передається здебільшого через мову. Суспільство, своєю чергою, є контекстом, у якому мова та культура розвиваються. Стаття наводить приклади того, як мова відображає культурні цінності, соціальні ієрархії та колективну пам’ять, зокрема в японській мові, багатомовності в Африці та усній спадщині корінних народів. Особливу увагу приділено ролі мови у формуванні культурної ідентичності, особливо в умовах двомовності, постколоніальних реалій і міграції. Мовний вибір може відображати належність, протест або асиміляцію. Окремо проаналізовано вплив соціальних інституцій: освіти, медіа, державної політики на мовне середовище. Розглянуто питання лінгвістичної дискримінації, нерівності та мови як інструменту влади й спротиву. Подано приклади з реального життя, що демонструють роль мови як дзеркала і рушія культурних та соціальних змін. У висновку наголошено на необхідності збереження мовного різноманіття та підтримки інклюзивної мовної політики у глобалізованому світі.

СПЕЦИФІКА ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ТАНАТОЛОГІЧНИХ ТА ОНТОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДИСКУРСІ МЕЖОВОЇ СИТУАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «ВІРШІ З БІЙНИЦІ» МАКСИМА КРИВЦОВА)

2026-01-26T10:46:36+02:00

У статті здійснено комплексний лінгвопоетичний аналіз специфіки вербалізації танатологічних та онтологічних уявлень у дискурсі межової ситуації на матеріалі збірки «Вірші з бійниці» Максима Кривцова. Мета дослідження полягає у виявленні механізмів мовної репрезентації екзистенційного досвіду війни як простору перетину життя і смерті. Методологічну основу становить інтегративний підхід, що поєднує екзистенційну філософію К. Ясперса, онтологічну парадигму М. Гайдеґґера, танатологічні студії Г. Файфела та Р. Кастенбаума, а також методи лінгвопоетичного аналізу. Установлено, що поетичний дискурс Кривцова функціонує як свідчення межового досвіду, де смерть постає не як абстрактна філософема, а як безпосередня реальність, що визначає семантику тексту та моделює його аксіологічний простір. Концептосфера ЖИТТЯ і СМЕРТІ у збірці має дуалістичну структуру, в якій відбувається постійне взаємопроникнення полярних смислів, а межа між ними стає зоною естетичного напруження. Поетична мова набуває рис документальної автентичності, використовуючи елементи військового жаргону, медичної термінології, радіообміну, що поєднуються з біблійними та міфологічними алюзіями. Виявлено провідні метафоричні моделі, що структурують танатологічний та онтологічний простори: тілесну дезінтеграцію, натуралізацію смерті, сакралізацію буденного досвіду, десакралізацію трансцендентного. Естетичне осмислення травми здійснюється через поетику фрагментарності, метонімічну деталізацію та синестезійність, які моделюють процес переходу від переживання до вербалізації. Збірка Кривцова постає як лінгвопоетична парадигма межового існування, у якій слово виконує терапевтичну, сакралізуючу та свідчильну функції. Доведено, що танатологічний і онтологічний дискурси воєнної лірики утворюють цілісну екзистенційну систему, у якій мова стає формою духовного спротиву небуттю й засобом утвердження людської суб’єктності.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНИХ ПОЛІКОДОВИХ НАВЧАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

2026-01-26T10:46:29+02:00

Статтю присвячено аналізу стилістичних особливостей англомовних полікодових навчальних матеріалів на платформі British Council у контексті сучасної лінгводидактики, що активно інтегрує мультимодальні підходи до навчання іноземних мов. Полікодовий текст розглядається як багаторівнева комунікативна система, у якій взаємодіють вербальні, візуальні, аудіальні й цифрові коди, що забезпечують цілісне сприйняття інформації та підвищують дидактичну ефективність навчального процесу. У дослідженні уточнено поняття полікодовості у межах навчального дискурсу та визначено її функціонально-комунікативні параметри. Матеріалом аналізу слугували автентичні ресурси British Council (LearnEnglish, TeachingEnglish, LearnEnglish Teens), які репрезентують сучасний формат мультимодального навчання. Виявлено, що структурно-стилістична організація цих матеріалів ґрунтується на принципах когерентності, функціональної прозорості та візуальної гармонійності. Вербальний компонент характеризується лаконічністю, інструктивною точністю та мотиваційною тональністю, тоді як невербальні засоби (колір, шрифт, просторове компонування, аудіо- й відеосупровід) створюють когнітивну динаміку і підтримують міжкультурну зрозумілість комунікації. Окрему увагу приділено стилістичним прийомам, що підсилюють педагогічну ефективність мультимодальних матеріалів. Робота зі шрифтом забезпечує логічну ієрархію тексту та виділення ключових смислів; колористичні рішення формують емоційний баланс (спокій/активність); просторове розміщення елементів сприяє когерентності сприйняття; позитивно марковані епітети створюють атмосферу довіри й підтримки. Доведено, що така стилістична система сприяє гармонійному поєднанню когнітивного, емоційного й естетичного аспектів навчання, формуючи в учнів навички мультимодальної грамотності. Результати дослідження засвідчують, що мультимодальні ресурси British Council репрезентують ефективну модель сучасного навчального дискурсу, у якому текст, звук, зображення й інтерактив взаємодіють як єдиний механізм, спрямований на розвиток мовної компетентності, критичного мислення та міжкультурної комунікації.

МОВНА КАРТИНА СВІТУ ТА ЛІГНГВОКУЛЬТУРНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ДІЙСНОСТІ

2026-01-26T10:46:44+02:00

Статтю присвячено вивченню таких понять, як «мовна» та «концептуальна» картина світу та їх взаємозв’язок із лінгвокультурною інтерпретацією дійсності. Мова є важливим способом формування та збереження знань про світ. Відображаючи об’єктивний світ у процесі діяльності, за допомогою слів люди фіксують результати отриманих знань, життєвого досвіду. Сукупність цих знань, закріплених у мові, є те, що ми називаємо «лінгвістичним проміжним світом», «лінгвістичною моделлю світу» або «мовною картиною світу». Широко використовують поняття «мовна картина світу». Питання про відображення об’єктивного світу суб’єктивним належить до центральних проблем когнітивної лінгвістики. У межах цієї проблеми неабияка увага приділяється поняттю мовної картини світу (МКС). Ключовим питанням забезпечення адекватної інтерпретації різних компонентів смислової ієрархії та впровадження їх у загальнокультурну семантичну пам’ять є проблема взаємовпливу особистісних компонентів, що зумовлюються авторським світосприйняттям, та соціокультурних концептуальних елементів, що базуються на мовній картині світу всієї лінгвокультурної спільноти. Одним із найбільш дискусійних у сучасних дослідженнях картин світу є питання інтимізації світоглядних компонентів в індивідуальній картині світу, тобто функціональне навантаження загальноприйнятих конвенцій у світосприйнятті. Мовна картина світу як особистісна форма світогляду та розуміння є досить усталеною у сучасній філософії та соціології, причому інтенсифікація особистісного компонента світосприйняття властива лише вітчизняній лінгвокультурі. Мовна картина світу як особистісна форма світогляду та розуміння є досить усталеною у сучасній філософії та соціології, причому інтенсифікація особистісного компонента світосприйняття властива лише вітчизняній лінгвокультурі. У статті зроблено спробу наукового аналізу та критичного осмислення використання поняття «мовна картина світу» в лінгвістиці.

НАРАТИВНА СЕМІОТИЗАЦІЯ ЯК ФОРМА ВИЯВУ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНУ Е.-Е. ШМІТТА «LA PART DE L′AUTRE»)

2026-01-26T10:49:12+02:00

Статтю присвячено аналізу феномену наративної семіотизації як форми вияву інтермедіальності художнього тексту на матеріалі французького роману Е.-Е. Шмітта «La Part de l’Autre». Дослідження зосереджено на механізмах формування інтермедіального простору, у якому художній наратив функціонує як семіотична система, що інтегрує вербальні, візуальні та ідеологічні коди. Проаналізовано, що наративна семіотизація постає як процес кодування та декодування знакових систем різних мистецтв у межах тексту, що забезпечує формування багатошарового семіотичного простору та поліфонічної організації оповіді. Мета статті полягає у з’ясуванні способів естетичного кодування та декодування дійсності, через які відбувається моделювання багатошарового художнього світу. Об’єктом дослідження виступає інтермедіальність художнього тексту, предметом – механізми наративної семіотизації у прозі Е.-Е. Шмітта. Теоретико-методологічну основу становлять праці з галузей семіотики, інтермедіальних студій та наратології (Ю. Крістевої, В. Вольф, І. Раєвські, М. Маклюена, Ю. Мюллер). У романі Шмітта художній текст розглядається як інтермедіальна модель реальності, у якій образотворче мистецтво набуває функції семіотичного медіатора. В альтернативній сюжетній лінії, де Гітлер постає як художник, реалізується естетична семіотизація ‒ спроба осмислити буття через гармонію знаків та образів. У «реальній» лінії, навпаки, мистецтво зазнає процесу декодування: воно втрачає естетичну функцію і перетворюється на знак ідеології. Такий інтермедіальний контраст виявляє напруження між естетичним та ідеологічним кодами, між мистецтвом як засобом пізнання і мистецтвом як інструментом влади. Доведено, що наративна семіотизація у романі «La Part de l’Autre» постає як динамічний процес перетворення знакових систем, який забезпечує поліфонічність художнього світу. Вона об’єднує словесне, візуальне та філософське начала, створюючи інтермедіальний простір діалогу між мистецтвами. Таким чином, інтермедіальність виступає не лише формою репрезентації мистецтва у тексті, а й способом моделювання художньої реальності, де кожен знак виконує роль носія міжмистецького змісту.

КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ АСПЕКТИ АКТУАЛІЗАЦІЇ ТЕМАТИЧНИХ ВЕКТОРІВ АНГЛІЙСЬКОМОВНИХ ДИТЯЧИХ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ВИДАНЬ

2026-01-26T10:49:26+02:00

У статті досліджено когнітивно-прагматичні аспекти актуалізації тематичних векторів в англійськомовних дитячих науково-популярних виданнях як важливого чинника формування дитячої картини світу. Дитячий науково-популярний дискурс розглянуто як багатофункціональний когнітивно-прагматичний простір, у межах якого наукове знання адаптується до вікових і когнітивних здібностей молодших читачів та інтегрується в їхній особистісний досвід. Метою роботи є виявлення основних тематичних векторів, що організують зміст англійськомовних дитячих науково-популярних видань, та аналіз особливостей їх репрезентації з урахуванням когнітивних і прагматичних аспектів тексту. У процесі дослідження виокремлено універсальні, політематичні та монотематичні видання, що відрізняються обсягом і глибиною тематичної репрезентації. Аналіз досліджуваного матеріалу дав змогу виявити ключові тематичні вектори дитячого науково-популярного дискурсу, а саме: пізнання навколишнього середовища, пізнання власної ідентичності, подолання проблем і страхів, мотивація до розвитку та просування цілей сталого розвитку. Ці вектори можуть бути як експліцитно представлені в назві й тематиці видань, так і імпліковані через опис життєвих ситуацій, емоційних станів та моделей поведінки. Особливу увагу приділено ролі лексичних маркерів, наративних стратегій, персоналізації та позитивної розв’язки, які посилюють прагматичний вплив текстів і сприяють формуванню ціннісних орієнтирів у дитини. Тематична організація досліджуваних видань постає як цілісна система взаємопов’язаних смислів, орієнтованих на комплексний розвиток дитячого адресата. Отже, тематичні вектори виконують функцію смислових домінант, забезпечуючи інтеграцію наукового знання, виховного потенціалу та емоційної залученості, а також сприяють розвитку пізнавальних навичок, емоційної компетентності й соціальної відповідальності молодших читачів у процесі взаємодії з текстом.

ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ КОНЦЕПТУ «ВЛАДА» У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ МЕДІАДИСКУРСІ

2026-01-26T10:48:13+02:00

У статті досліджується гендерний аспект концепту ВЛАДА в сучасному англомовному політичному медіадискурсі. Актуальність дослідження зумовлена тим, що політичний дискурс є важливим інструментом конструювання суспільних уявлень про владу та її розподіл, а гендерна перспектива дає змогу виявити приховані стереотипи та механізми дискримінації. Метою роботи є аналіз того, як представники різних статей, а також гендерно марковані категорії представлені у політичних медіа англомовного простору і визначення способів лінгвістичного конструювання ВЛАДИ через гендерні маркери. Методологічною основою дослідження стали методи когнітивного та дискурс-аналізу, що дають змогу виявити смислові та структурні характеристики концепту ВЛАДА в мовленні. Корпус матеріалу включав новинні публікації, аналітичні статті та соціальні медіапости англомовних політичних видань за останні сім років. Особливу увагу приділено лексико-семантичним одиницям, стилістичним засобам, а також контекстуальним маркерам, що відображають гендерні стереотипи або підкреслюють представництво жінок та чоловіків у політичному дискурсі. Результати дослідження показали, що гендерні особливості концепту ВЛАДА в англомовному медіадискурсі проявляються через словникові вибори, використання метафор та евфемізмів, а також через структурні й жанрові особливості текстів. Жіночі образи влади часто асоціюються з емоційною компетентністю, соціальною відповідальністю та комунікативною чутливістю, тоді як чоловічі образи – із силою, авторитетом і домінуванням. Виявлено, що медіа активно конструюють певні гендерні наративи, що впливають на сприйняття суспільством ролі жінок і чоловіків у політиці. Стаття підкреслює необхідність включення гендерного компоненту до аналізу політичного дискурсу, оскільки це дає змогу більш комплексно зрозуміти способи соціальної конструкції ВЛАДИ та вплив медіа на формування суспільних уявлень про гендерні ролі. Отже, дослідження підтверджує необхідність включення гендерного компоненту до аналізу політичного дискурсу, оскільки це дає змогу більш комплексно зрозуміти способи соціальної конструкції ВЛАДИ та вплив медіа на формування суспільних уявлень про гендерні ролі. Результати роботи можуть бути використані у навчальному процесі, журналістських практиках, а також для розроблення комунікаційних стратегій у політичних і соціальних проєктах.

ГЕОКРИТИКА ТА МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ: ДО ПИТАННЯ ПРО МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ СИНТЕЗ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

2026-01-26T10:48:16+02:00

Статтю присвячено взаємодії геокритики та теорії міжкультурної комунікації у контексті сучасних літературознавчих досліджень простору. Мета роботи полягає у систематизації концептуальних зближень та відмінностей між геокритикою і теорією міжкультурної комунікації, визначенні їхнього аналітичного потенціалу для сучасного літературознавства та окресленні можливостей міждисциплінарного синтезу у вивченні художнього простору. Обидві галузі зосереджують увагу на досвіді Іншого та механізмах сприйняття, проте працюють із різними рівнями просторової реальності – матеріальною та репрезентованою. У міжкультурній комунікації простір розглядається як культурний код, що визначає способи поведінки, соціальні ролі, територіальність і режими взаємодії. Геокритика тлумачить простір як багатошарову наративну конструкцію, яка формується через співіснування реальних, уявних і художніх репрезентацій та актуалізує питання пам’яті, ідеології та символічної влади. У статті простежено, що найтісніше дисципліни взаємодіють у дослідженні таких категорій, як місце, мобільність, лімінальність і погляд Іншого, а також у вивченні інтермедіальності сучасних просторів, де образи місця функціонують між літературними текстами, картографією, візуальними медіа та цифровими платформами. Водночас визначено ключові методологічні розходження, пов’язані з об’єктом аналізу, дисциплінарними пріоритетами. Поєднання геокритики та міжкультурної комунікації створює продуктивний інструментарій для вивчення гібридної ідентичності, транзитних просторів і мультимедійних ландшафтів, у яких простір постає активним комунікативним агентом. Зроблено висновок про те, що міждисциплінарний синтез цих підходів відкриває нові перспективи для літературознавства, даючи змогц осмислювати простір як поліфонічну, культурно навантажену форму комунікації.

НОМІНАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНОСУРЯДНОГО РЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ДИСКУРСУ)

2026-01-26T10:48:19+02:00

У статті досліджено номінативну організацію складносурядного речення сучасної німецької мови на матеріалі публіцистичного дискурсу, розглянуто важливі поняття синтаксису: «складне речення», «головне речення», «клауза», «конектор» тощо. Складносурядне речення є різновидом складного речення, що складається з мінімум двох головних клауз, сполучених координативно. Таке реченнєве утворення може мати мінімальну структуру (біном) або бути побудованим трьома і більше головними клаузами (поліном). Складносурядне речення являє собою комплексну структуру, що формується шляхом сполучення елементів одного рівня. Такі блоки утворюються переважно сполучниково із залученням пунктуаційного знаку (коми, тире, двокрапки, крапки – останнє у разі парцеляції речення). Уживання конектора призводить до чіткого встановлення семантико-синтаксичних відношень між клаузами. Безсполучниковий спосіб поєднання клауз є також дуже поширеним, для цього залучаються кома, крапка з комою, двокрапка та тире. Базовий біном складносурядного речення часто підлягає змінам: ускладненню чи спрощенню. Найчастіше вживаний спосіб ускладнення бінома є додавання інших головних клауз (розгортання), також використовують інфінітивні чи партиципні звороти, вставні конструкції тощо. У разі додавання підрядного речення складносурядне речення перетворюється на сурядно-підрядний поліном. Структура складносурядного речення може спрощуватися. При цьому часто скороченню підлягає сполучник (асиндезація), також може вилучатися окремий член речення (еліпсація) чи відокремлюватися частина речення в окремий парцелят (парцеляція). Часто процеси ускладнення та спрощення відбуваються паралельно. Серед поширених комбінацій синтаксичних процесів у публіцистичному дискурсі виділяються розгорнення та парцеляція чи асиндезація. У семантико-синтаксичному аспекті складносурядне речення являє собою макроситуацію, що утворюється мінімум двома мікроситуаціями, котрі поєднуються предикатом-конектором, установлюючи семантико-синтаксичні відношення між ними: адитивні, адвезативні, імплікативні, диз’юнктивні.